ПРАЦЯ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЇЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СУЧАСНИМ БОГОСЛОВ’ЯМ

Kulahina-Stadnichenko Hanna

THE WORK AS A SOCIAL ENTERPRISE AND ITS INTERPRETATION BY THE MODERN THEOLOGY


Праця видрукувана у науковому фаховому виданні, гуманітарно-релігієзнавчому віснику "Софія" № 3(12)/2018. - С. 19 - 22.

Анотація. У цій статті авторка вказує на те, що економічна криза може викликати не лише спалах аморальності, а й відтворити ті сили суспільства, які можуть протистояти цьому явищу. Надія на авторитетного лідера здорових сил суспільства часто покладається на релігію.

Дослідниця стверджує, що на відміну від багатьох інших релігій та філософських вчень, християнство визнає благом матеріальний, видимий світ. Зневажливому ставленню до людей праці християнство протиставляє повагу до них. У християнстві активність, творчість, праця сприймаються як беззаперечна цінність. У праці виявляється високе покликання людини - за словами Орігена: «Бог створив людину істотою, що потребує праці». Разом з тим, праця аналогічна покаранню – Тома Аквінський називає її «важким благом». У статті авторка доводить, що така антиномічність має богословське пояснення.

У висновку дослідниця зауважує, що всі християнські конфесії прагнуть відповісти на актуальні питання сучасного суспільного життя, почасти вони виступають спільником держави у розв’язанні складних проблем сьогодення. Авторка вказує на важливість активної громадянської позиції конфесій, яка постає необхідною передумовою толерантних державно-церковних відносин цивілізованого суспільства.

Ключові слова: «витрати» початкового накопичення капіталу, християнська етика праці, обов’язок до праці, право на працю, енцикліки, принцип субсидіарності (компетентності).

Постановка проблеми у загальному вигляді. Сучасна ситуація в Україні визначається економічною нестабільністю, що є ознакою так званого «перехідного» періоду країни. В умовах ринкової економіки особливо актуалізується питання зайнятості населення, безробіття та підприємництва, прав громадян на працю та їх обов’язків щодо неї. 

Статистичні дані засвідчують, що кількість виїздів українців до Євросоюзу продовжує зростати: з 10,5 млн. в 2014 р. до 12,5 млн. в 2015 р. І хоча серед населення України економічно активна частка наразі не досягає 50%, сьогодні за кордоном працюють до 5 млн. українців, яких щонайбільше від’їжджає до Польщі, Чехії та Угорщини. Водночас, Міжнародна організація з міграції оцінює можливе збільшення кількості міжнародних трудових мігрантів у короткостроковій перспективі ще на 41%. У числі потенційних трудових мігрантів переважає молодь віком від 18 до 29 років. Серед останніх кількість довгострокових трудових мігрантів, які вирішили не повертатися до Україні, є майже вдвічі більшою ніж серед людей віком від 45 до 65 років. Додатковим ризиком для українського ринку праці уявляється збільшення кількості студентів, що навчаються за кордоном [4].

До цього додається внутрішня міграція, яка важко піддається точному обліку. Так, експерти «Інституту міста» у Києві Олександр Сергієнко та Анатолій Ткачук засвідчують, що до 2025 року фактична чисельність населення Києва може зрости щонайменше до 5 млн. осіб, а населення Київської агломерації, що сформується, – 7,5 млн. [5]. При цьому киян нараховуватиметься майже вдвічі менше за загальну кількість населення Києва.

Предметом нашого дослідження виступає аналіз ставлення християнства до проблем праці в умовах ринкової економіки України, а метою - визначення певних християнських парадигм щодо обов’язків та прав людини на працю, які обумовлюють соціальну активність віруючих.

Виклад основного матеріалу. Обстоюючи певну позицію щодо ролі праці в житті людини за ринкових умов, християнські конфесії стають важливим регулятором громадянської ініціативи віруючих в питаннях працевлаштування. Крім того, в підходах до проблеми праці точкою дотику позицій держави і християнських конфесій може стати етичний аспект розвитку підприємницьких відносин в Україні.

Соціологічне дослідження, проведене серед віруючої молоді України віком від 15 до 20 років, виявило її досить високу політичну активність. Проте активність цієї верстви населення у суспільно-політичному житті країни є неоднаковою, і, в цілому, корелює з позицією тієї конфесії, до якої вони належать. Найактивнішу участь у суспільно-політичному житті беруть віруючі УПЦ КП, а «найаполітичнішими» є члени протестантських громад [3, с. 86 – 87].

Вибірка за родом занять свідчить про наступне: підприємців і комерсантів на 100 опитаних осіб найбільше в Українській Греко-Католицькій Церкві (11 осіб), друге місце за цим критерієм посідають п’ятидесятники (9 осіб). Інші конфесії не мають представників цього роду занять серед своїх віруючих (УПЦ МП – 1 особа, решта - 0) [3, с. 87]. Водночас надії на краще майбутнє переважна більшість п’ятидесятників пов’язує з Церквою, тоді як представники УГКЦ віддають перевагу власним силам і становлять виняток серед усіх конфесійних груп. Чинниками таких позицій віруючих християнських конфесій можуть бути суспільно-історичні особливості розвитку останніх на території України, зокрема – за радянських часів, а також економічні умови того чи іншого регіону держави, де пріоритет традиційно зберігається за певною конфесією.

Разом із змінами господарчого стану України спостерігаються явища, які можна охарактеризувати «витратами» початкового накопичення капіталу. Існує більш жорстке визначення цих явищ: зухвале за своїми масштабами і відсутністю меж порушення правових і моральних норм. На захист такого стану в суспільному житті країни висувається теза про те, що він притаманний будь-якій ринковій економіці періоду становлення і буде зникати внаслідок укріплення ринкових структур та створення відповідної правової бази, коли знизиться рівень інфляції, зупиниться спад виробництва, ліквідуються борги із зарплатні тощо. Проте в будь-якому суспільстві матеріальні і правові стимули приречені на загибель, якщо соціально-економічні проблеми країни вирішуються без врахування морального фактору.

Історія господарчого розвитку різних країн вказує на те, що економічна криза може викликати не лише спалах аморальності, а й відтворити ті сили суспільства, які можуть протистояти цьому. Надія на авторитетного лідера здорових сил суспільства часто покладається на релігію. 

У християнстві така надія виправдовується антиномічністю вчення Спасителя, де поряд із тезою неприйняття «світу зла» існує антитеза про перетворення світу в процесі співтворчості та його зміни відповідно до Божественного промислу. З точки зору християнства, будь-яка людська діяльність і, передусім, - господарча, має відповідати Божественній волі, а віруючому господарникові слід співвідносити свої дії з моральними настановами Церкви. Така позиція отримала назву «принципу моральної відповідності».

Християнство, будучи неоднорідним, включає в себе три гілки – православ’я, католицизм і протестантизм, останній з яких поділяється на численні напрями. Кожна з цих гілок має свої особливості у віровченні, загальному сприйнятті Бога, світу і людини. З цього випливають відмінності у поглядах на завдання земного життя і роль праці у житті людини, в оцінках земних благ і багатства, соціальної і майнової нерівності, у ставленні до раціонального пізнання, технічного прогресу. З одного боку, можна казати про християнську «людину економічну» та про загальну християнську етику праці, а з іншого – про православний, католицький та протестантський варіанти трудової етики і відповідні до них духовно-психологічні типи господарника.

Розглянемо принципи ставлення до праці, що виступають спільними для всіх трьох християнських віросповідань.

На відміну від багатьох інших релігій та філософських вчень, християнство визнає благом матеріальний, видимий світ. Християнське ставлення до матерії протистоїть тим релігіям і філософським системам, які вбачають зло в матерії і тілесності, прагнуть лише духовного буття (платонізм, гностицизм) або подолання земного життя-страждання (буддизм). У християнстві активність, творчість, праця сприймаються як беззаперечна цінність. У праці виявляється високе покликання людини - за словами Орігена: «Бог створив людину істотою, що потребує праці». Разом з тим праця аналогічна покаранню – Тома Аквінський називає її «важким благом». Така антиномічність має своє пояснення.

Християнство поділяє людське минуле на два етапи: «райський» та після гріхопадіння. На першому етапі не було гріха, смерті, хвороб і боротьби за фізичне виживання. Другому етапу властива саме людська історія. Якщо у «райському» житті праця була покликанням, «чистою творчістю», то після гріхопадіння праця стає ще й покаранням. Природа вже не підкорюється людині, яка вступає у двобій із смертю, стражданнями, хворобою; у неї виникає необхідність боротьби за існування. Внаслідок гріхопадіння порушується гармонія між духом і тілом. Християнська етика, зокрема – етика праці, вбачає свою мету у відновленні цієї гармонії. Людина не звільняється від господарської необхідності, але одухотворює її. Корисною для людини визнається праця, що здійснюється заради любові до ближнього, спрямована на розкриття власного таланту, самовдосконалення. Позбавленою смислу вважається праця, спрямована на самозвеличення, заради грошей, марнослав’я, з почуття власної вищості, а також праця, що пригнічує, виснажує або розбещує людину. Праця обов’язкова для кожного. Це обумовлюється рівністю людей перед Богом і, відповідно, поширенням заповідей, зокрема – заповідей праці, на всіх без винятку. 

Зневажливому ставленню до людей праці християнство протиставило повагу до них. Ніхто не може жити коштом інших, натомість всі повинні працювати. Апостол Варнава закликав християн «не прилипати до того, хто не вміє здобувати собі їжу працею і потом». У Івана Золотоустого є аналогічна думка: «Не соромтеся ремесел і будемо вважати безчестям не роботу, а бездіяльність». Праця та весь господарсько-економічний процес можуть мати вищий сенс, ставати засобом вдосконалення й одухотворення, піднесення земної горизонталі до небесних висот.

Ставлення християнства до земних благ ґрунтується на подібних засадах. Загалом, основу християнської етики праці утворюють віра, внутрішнє життя та внутрішня установка щодо праці, багатства, земних благ, земної активності.

У сучасній науці трудова етика визначається сукупністю норм, цінностей, якими володіють люди та групи людей стосовно до праці. Під працею розуміють розумову або фізичну, напружену, оплачувану або неоплачувану діяльність, метою якої постає виробництво товарів та послуг, корисних для суспільства, що можуть вироблятися в умовах виробничого чи споживчого господарювання. Обов’язок до праці є завданням кожного, хто спроможний працювати, заради уникнення ситуації, коли інші люди вимушені турбуватися про його засоби до існування.

Обов’язок до праці має світоглядні, антропологічні, суспільні засади. Світ оглядність реалізується в тому, що робота людини за фахом важлива для неї як засіб пізнання, служіння ближньому, самореалізації. Антропологічність виявляється в тому, що повноцінність життя людини пов’язана з свідомим ставленням до своєї праці. У сучасному суспільстві, де надто поширений розподіл праці, людина може існувати завдяки праці інших. У цьому полягає суспільне значення праці.

Крім обов’язку до праці, виокремлюється право на працю, що визначається як право отримати і зберегти робоче місце. У розумінні індивідуального права на робоче місце, що надається державою, право на працю в Україні нині не захищається. Проте воно актуальне як завдання центральних органів влади, а саме – як їх обов’язок домогтися повної зайнятості населення суспільства. Таке право не може означати гарантію індивідуального права на робоче місце, що оплачується.

Послідовне управління правом на працю може відбуватися в межах планової економіки. У радянській Конституції 1977 року право на працю було прийняте як соціальне конституційне право. Всі радянські громадяни мали деклароване право на гарантовану працю і справедливу винагороду за неї відповідно до якості і кількості, а не згідно з визначеним органами влади мінімумом. Надалі виявилося, що такий порядок був руйнівним для економіки та її модернізації. 

Прагнення знайти шляхи для виходу із «глухого кута» призвели католицьких богословів до розробки концепції «серединної системи», є складовою Католицького соціального вчення. Згідно з цією концепцією слід уникати крайнощів «чистого» капіталізму і марксистського соціалізму. У питанні приватної власності «серединна система» ґрунтується на поглядах Томи Аквінського, який наголошував на користі приватної власності, називаючи три причини для цього: 1) приватна власність підвищує задоволення від роботи, працездатність, збільшує прибутковість економіки; 2) забезпечує порядок, бо вигода не відокремлюється від права користування; 3) щонайкраще забезпечує соціальний мир.

Посередником між ринком і планом виступає робота єзуїта Гейнриха Пеша, яка вплинула на подальший розвиток папського соціального вчення, що почалося з енцикліки «Rerum novarum» 1891 року [1]. Гейнрих Пеш розглядав економічне суспільство не як статичну, а як динамічну величину і відповідно оцінював не лише розподіл, а й, передусім, значення виробництва та інвестицій для економічної та соціальної політики. Ці ідеї знайшли відображення в енцикліці Пія ХІ «Quadragesimo anno» від 1931 року [2]. Центральне місце в папському соціальному документі посідає принцип субсидіарності, який має й іншу назву – принцип компетентності. Він відповідає на питання про те, які особи, групи осіб, спільноти, інститути опікуються відповідними економічними, соціальними діями (приміром, - плануванням і управлінням виробництвом та інвестиціями). З огляду на це принцип субсидіарності відкидає однобічні рішення індивідуалістичного або колективного ґатунку.

Одночасно з реформою суспільства головною метою «Quadragesimo anno» постає реформа стилю мислення. Тим самим енцикліка виступає соціальним документом, що спрямовує на «третій шлях». Це означає, що неконтрольована свобода конкурентної боротьби, яка була найістотнішою причиною соціальної проблеми, повинна підпорядковуватися регулятивному принципу. Іншими словами, на порядку денному – планування й управління господарством, що з необхідністю має інституалізуватися.

Висновки. Таким чином, християнські конфесії прагнуть відповісти на актуальні питання сучасного суспільного життя, почасти виступаючи спільником держави у розв’язанні складних проблем сьогодення. Активна громадянська позиція конфесій є важливим засобом толерантизації державно-церковних відносин цивілізованого суспільства.

Список використаних джерел 

1. Енцикліка Папи Лева ХIII «Нові речі» (Rerum Novarum). – Електронний ресурс. Режим доступу: http://sd.net.ua/2010/01/11/rerum_novarum.html 

2. Енцикліка «Quadragesimo anno» (Сороковий рік) Верховного Понтифіка Пія ХІ. - Електронний ресурс. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/58400

3. Єленський В. Є., Перебенесюк В. П. Релігія. Церква. Молодь. – Київ : А.Л.Д., 1996. – 160 с.

4. Міграція в Україні: факти і цифри // Міжнародна організація з міграції в Україні (МОМ). Упорядник – Головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Олена Малиновська. - 2016. - Електронний ресурс. Режим доступу: http://iom.org.ua/sites/default/files/ff_ukr_21_10_press.pdf

5. Укрінформ. - Електронний ресурс. Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2156840-do-2025-roku-ciselnist-naselenna-kieva-moze-zrosti-do-5-mln.html

Summary. In this article the author points out that the economic crisis can cause not only the outbreak of immorality, but also recreate the forces of society that can withstand this. Hope for the authoritative leader of the healthy forces of society often relies on religion.

The researcher argues that, unlike some other religions and philosophical doctrines, Christianity recognizes the material world and does not despise people of labor. In Christianity, activity, creativity and work are perceived as an indisputable value. According to Origen: "God created man as a creature who needs in labor". At the same time, work is similar to punishment - Toma Aquinas calls it a "hard blessing". In the article, the author argues that such antinomy has a theological explanation.

In conclusion, the researcher notes that all Christian denominations seek to answer the urgent problems of modern social life, and in part they act as an accomplice of the state in solving complex problems of our time. The author points out the importance of active civic position of denominations, which is an important prerequisite for tolerant state-church relations of a civilized society.

Key words: "expenses" of initial accumulation of capital, Christian ethics of labor, duty to work, the right to work, encyclicals, the principle of subsidiarity (competence).

Аннотация. В статье автор отмечает, что экономический кризис может вызвать не только вспышку безнравственности, но и воссоздать силы общества, которые могут противостоять этому. Надежда на авторитетного лидера здоровых сил общества часто полагается на религию.

Исследователь утверждает, что, в отличие от некоторых других религий и философских доктрин, христианство признает материальный мир и не презирает людей труда. В христианстве деятельность, творчество и работа воспринимаются как неоспоримая ценность. Согласно Оригену: «Бог создал человека как существо, которое нуждается в труде». В то же время, работа похожа на наказание - Тома Аквинский называет это «тяжелым благословением». В статье автор утверждает, что такая антиномия имеет богословское объяснение.

В заключение исследователь отмечает, что все христианские деноминации стремятся ответить на насущные проблемы современной общественной жизни, а частично они выступают в качестве соучастника государства в решении сложных проблем нашего времени. Автор указывает на важность активной гражданской позиции деноминаций, что является необходимой предпосылкой для толерантных государственно-церковных отношений цивилизованного общества.

Ключевые слова: «затраты» начального накопления капитала, христианская этика труда, обязанность к труду, право на труд, энциклики, принцип субсидиарности (компетентности).